Вільшанська громада

Черкаська область, Городищенський район

Історія села В’язівок

 

Історія села В’язівок

 

Село В’язівок Городищенського району Черкаської області розкинулось по обидва боки берегів річки Вільшанки, притоки Дніпра. Географічні координати центра села становлять 49 градусів північної широти і 31 градус східної довготи. Протяжність населеного пункту по течії річки становить близько 10 км, ширина – 3-5км.Найближчі залізничні станції: Цвітково – 7 км, Шпола – 22км, Городище – 15 км.

  Площа населеного пункту -  2006 га.

  Кількість населення – 2333 чоловік.

  Дворів – 1751.

  З друкованих джерел село відоме з 1653 року. Біля села виявлено археологічні знахідки часів палеоліту,неоліту, трипільської культури  ІV-ІІІ тис. до н.е./ та епохи бронзи / ІІ тис. до н.е.

   В Україні є три населених пункти із назвою В’язівок: у Павлодарському районі Дніпропетровської області, у Лубенському Полтавської області і в Городищенському  районі Черкаської області.

   У списку українських полків, міст, містечок і сіл, населення яких було приведено до присяги на вірність російській державі у січні 1654 року, був поряд із Звенигородкою, Гуляйполем, Млієвом, Сахнівкою і Тарасівкою  і В’язівок.

   Село В’язівок  має давню історію, яка тісно пов’язана  з історичними подіями  міст і сіл Правобережної України. Про перші поселення,що були на території села, свідчать речові пам’ятники давньої культури, знайдені в цій місцевості.

   Про походження назви села В’язівок існує декілька  версій, що їх пригадують старожили. Одна із них пояснює походження назви села від  того, що ніби перші поселення були розташовані серед великих заростів дерева в’язу. Другий переказ пояснює походження назви села від  в’язальних майстерень, що виробляли корзини-кошики.

     Історія села  В’язівок нерозривна з подіями, які відбувалися у містах і селах Правобережної України, та особливо Придніпров’я.

   У 40-х рр. ХІІІ ст. цей край був завойований і спустошений ордами хана Батия. У першій половині ХІУ ст. литовські феодали, використовуючи послаблення Золотої Орди, прагнули захопити цю землю. 1342 року литовський король Казимір зробив своїми володіннями Київщину і Переяславщину. Місто Черкаси  стало резиденцією гетьмана України, а черкаська земля входила до складу Черкаського староства, тож і В’язівок був у складі Литовської феодальної держави. Селяни й міщани займалися землеробством, скотарством, ремеслами – шкіряним  шевським, пороховим.

   У ХVст. литовські й польські магнати поширюють свої володіння, посилюють визиск селян, і крім натурального обробку вводять грошовий, захоплюють селянські землі та змушують відробляти панщину. 1447 року закріпачення  селян узаконюється державою, вони чинять опір. З середини ХVст. насувається інша велика небезпека – турецько-татарська агресія з півдня, що супроводжується спустошливими набігами. Великого лиха зазнає  і В’язівок, адже поблизу проходив кривавий «Чорний шлях», який витікаючи з південних степів, перейшов Шполу, тулився до Козачанського лісу, минав Топильну, В’язівок, Вільшану і далі  тягнувся у північно-західну Київщину.

      Військові укріплення  під час селянських заворушень у В’язівку називалися  стінками (від слова «стіна» - фортеця). Всередині стояли будинки козацької варти, у центрі височіла дерев’яна церква, що служила, окрім здійснення обрядів, і місцем спостереження.

  Л. Покилевич у «Сказаниях о населених местностях Киевской губернии» пише, що В’язівок був містом з 8 церквами, яке було зруйноване і спалене нашестям ворога. Йдеться якраз по церкви,що височіли у військових укріпленнях. Назви цих стінок досі збереглися в найменнях урочищ – Лебединцева, Степашкова, Стеценкова, Гаївка.

  1569 р.  за Люблінською унією Київщина і Брацлавщина /В’язівок був сотенним містечком і входив до Брацлавського полку/ перейшли до Польщі.Територія села поділялася на сотні, а сотні на десятки. Досі збереглися назви сотень - Харенківка, Ляшівка, Вільшанський шлях, Бобошківка.

    У 70-х роках ХУІІ ст. В’язівок було розорено й спалено, населення було знищене  турецько-татарськими військами  ,але через  деякий час – знову почало заселятися.

   В’язівські селяни були учасниками великого народного руху,відомого під назвою Коліївщина. Ходять легенди,що до нас приїздив сам Максим  Залізняк для освячення ножів, досі збереглася назва – Гайдамацький яр.

  Як бачимо, упродовж багатьох століть наші предки ростили хліб і водночас боролися з ворогами, проти гніту й поневолення. Їх нескорений дух виявився і в роки  Великої Вітчизняної війни.

   У кінці липня 1941 року фронт пройшов через В’язівок  і фашисти  окупували село. Вони вимагали поставку хліба, молока, м’яса, птиці та худоби. Мобілізовували населення на роботу, збирали теплі речі для німецької армії.

   У В’язівку була  організована підпільна група, яку очолював Василь Андрійович Новобранець. Група добула зброю: ручний кулемет, гвинтівку, пістолет і німецький автомат.  Хлопці роздобули радіоприймач. Слухали зведення  Радянського інформбюро і розповідали новини людям.

  Група готувалася весною 1942 року вийти на з’єднання з партизанами, але в ніч на 22 лютого 1942 року поліція арештувала керівників В.А.Новобранця, вчителя Арсен Щасливого та Григорія Одерія.

     7 лютого 1944 року в результаті безупинних жорстоких боїв військові частини 252 стрілецької дивізії звільнили В’язівок від фашистської неволі.

     У боях за визволення В’язівка за неповними даними загинуло 160 воїнів Червоної Армії.  На фронтах полягло 613 наших односельчан. У пам’ять про них на території села височіють два пам’ятники та Обеліск Слави. 

     Мальовниче село В’язівок потопає у зелені садів, лісів, палає у багряних вогнях квітників. Свої віти верби красують над водою, а біля села – широкі поля. Серед цієї краси живуть і працюють наші односельчани. Хочеться згадати  Сиченка Петра Кириловича, який довгий час працював головою колгоспу. Розпочату ним справу продовжив  Скічко Олександр Микитович.

Відомим вихідцем з В’язівка є Сало Василь Прокопович, котрий працював у Міністерстві  будівництва.

Вихідцем із нашого села є Власенко Володимир Максимович, який майже 30 років  очолював Білоцерківський державний аграрний університет, відомий вчений у галузі ветеринарної хірургії, доктор ветеринарних наук, професор, академік УААН, заслужений працівник вищої школи України, член колегії Державного департаменту ветеринарної медицини України.

  Пишаються односельчани Карасем Миколою Федоровичем – хірургом міської лікарні №3 м. Черкаси.

  В свої молоді роки досягнув успіху Кучер Микола Федорович, який очолює Мліївську станцію садівництва ім. Л.П.Симиренка, кандидат сільськогосподарських наук.

   Сьогодні на В’язівських землях успішно працюють такі підприємства: філія ПрАТ «Райз - Максимко» /директор Мироненко Михайло Ілліч/,  фермерське господарство «В’язівське» / директор Ґава Володимир Іванович/, нерестово-виросне господарство «В’язівське»/ директор Задорожній Євгеній /, ветеринарна  дільнична лікарня /головний ветлікар Харенко Олександр Іванович/, приватні підприємці.

На території  села працюють: сільська рада – сільський голова Шабадаш Наталія Олексіївна; дільнична лікарня – головний лікар Писанець Ліна Михайлівна, В’язівська ЗОШ І-ІІІ ст. – директор Пилінко Людмила Миколаївна, дитяча установа «Пролісок» - завідуюча Говрас Ніна Григорівна, сільський центр культури і дозвілля – директор Огілько Василь Васильович.

  Для послуг односельчан  працюють дві аптеки, магазини, філія Ощадбанку, пошта.

 

 

 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора