Історія села Воронівка
Географічне положення
Село Воронівка розташоване на обох берегах річки Вільшанка, за 25 км від районного центру та залізничної станції Городище.
До складу села Воронівка входить хутір Дмитрове. Через село протікає невеличка річка Товстянка. Село Воронівка межує із с.Вербівка, В”язівок, Товста, Петропавлівка.
Історія села Воронівка
За особистим дослідженням нашого земляка: головного редактора Всеукраїнського державного видавництва «Карпати», заслуженого працівника культури Бориса Кушніра жителя м. Ужгород, згадку про село Воронівка знайдено у польському виданні «Pamietniki o Koniecpolskich: Pozyczynok do dziejow polskich ХХV II wieku», що побачило світ у 1682 році, на 371 сторінці серед маєтностей Станіслава Конєцпольського, каштеляна краківського, вказується і село Воронівка (поруч із Вільшаною, В»язівком і Валявою». Наявність маєтності краківського каштеляна не просто однозначно підтверджує конкретний факт існування Воронівки 1682 р., а також і те, що воно народилося як значне поселення і джерело податків принаймні на півстоліття (чи й століття) раніше. У будь-якому випадку подальший пошук, передусім у польських архівах актів дарування чи купівлі-продажу, належності села тому чи іншому володарю, може дати набагато ранішу дату з»яви його на світ .
В історичній літературі І.Л.Похилевича (сказание о населенних местностях Киевской губернии”, К.1864р.) згадується:
„Вороновка, село, что ниже Вербовки, при впадании реки Толстянки...” Получило название по преданию , от множества ворон, водившихся на высоких тополях, коими обсажены сельские улицы. Церковь Богословская, деревянная 5-го класса, земли имеет 36 десятин, построена в 1846 году на место обветшавшей, жителей обоего кола 1715».
Також згадка про село Воронівку зустрічається в поемі Т.Г.Шевченка „Гайдамаки” (1841 р.) „Вже минули Воронівку , Вербівку , Вільшану...”, де відбулося селянське повстання проти шляхти на Правобережжі України у 1768 р., відоме під назвою Коліївщина.
До революції 1917 року село і земля належали графині М.Браницькій. В історичній літературі про це є такий запис: «В селе Вороновка числится земли 2850 десятин, из них принадлежит помещикам 1075 десятин, церковних 33 десятины и крестьянам 1742 десятины. Село принадлежит помещице, графине Марии Евсафьевне Браницкой. Хозяйство в имении ведет управляющий Эдуард Францевич Панушевский по трех и девятипольной системе. В селе имеется одна церковно-приходская школа, 15 крестьянских ветряных мельниц, 3 кузнеца».
Радянська влада в селі була проголошена в січні 1918 року. Першим головою сільради був обраний Завгородній Панас Лукович. У 1920 році створений комітет незаможних селян, головою якого був обраний Озірний Соловей Артемович.
За спогадами жителя с.Воронівка В.Дворового 1927 р.н.: „ Воронівська церква нагадувала собою головний шпиль Київського собору. Тільки та різниця, що на ній була одна-єдина червоного кольору башня, а зверху – хрест вогненний. Овальної форми вікна засклені різнокольоровим склом, ошальовані стіни пофарбовані в небесний колір. Внутрішнє оздоблення я побачив аж тоді, коли нас школярів вчителі повели викидати з неї в піонерське вогнище ікони, книги” (пише автор).
У центрі храму його куполоподібного склепіння було зображення Ісуса Христа. Звідусіль до нього горнулись учні. Кругом на стінах розписи Красивий Іконостас, позолочені хори.
Воронівка переживала разом із багастрождальним народом України всі віхи її історії. Під час колективізації багато заможних селян було виселено з Воронівка. Дехто повернувся назад у рідне село, а дехто назавжди залишився на чужині. Голодомор 1933 – 37 рр. забрав життя 150 сельчан. Очевидці тих подій і по сьогоднішній день із жахом згадують ті чорні дні. Війна 1941 – 45 рр невблаганним крилом зачепила село.На фронти Другої світової війни пішло 850 жителів села , 165 воронівців загинуло у цій війні, вивезли в Німеччину 430 жителів, з них залишилося в живих тільки 68 осіб. За особливі заслуги перед Батьківщиною житель села Воронівка Штанько Пилип Теофанович був удостоєний високого звання Герой Радянського Союзу. У післявоєнні роки Пилип Теофанович був частим гостем у селі, зокрема у місцевій школі. Височіє в центрі села Обеліск Слави (зведений 1980 році), а на сільському цвинтарі Братська могила – на честь воїнів, які полягли, визволяючи село від фашистських загарбників.
В післявоєнні роки село разом з усіма включилось у відбудову своєї країни. Надзвичайно трудолюбиві люди живуть у Воронівці, тому і процвітав радгосп „Вільшанський”, який був організований у 1961 році з трьох колгоспів ( колгоспи „Комінтерн”, „Чапаєва”, „Комунар”), які функціонували до цього на території села . У Воронівку приїжджали делегації з усього Радянського Союзу для вивчення досвіду господарювання. За ті часи були асфальтовані дороги, зведені нові жилі будинки, побудований дитячий садок, адмінприміщення. У 1975 році для Воронівських дітей гостинно відкрила двері красуня-школа, в зведення якої чимало сил і здоров”я вклали директор школи Новосад Дмитро Максимович та голова сільської ради Завгородній Василь Юхимович.
Загальна площа території села 777, 20 га, в селі Воронівка налічується 676 дворів 941 жителів.
Населення Воронівка становить 941 чоловік, серед яких українців – 96.4 %, інших національностей – 3.6 %.
На території села працює: старостинський округ, відділення зв”язку, фельдшерсько-акушерський пункт, сільський центр культури та дозвілля, сільська бібліотека, навчально-виховний комплекс „Загальноосвітня школа І-ІІ ст. – дошкільний навчальний заклад”
Сьогодні на Воронівських землях діють 2 сільськогосподарські товариства: ПрАТ НВФ „Урожай”, ф/г „Ромашка плюс”, одне фермерське господарство – фермер Гладкий О.О.
Коли подивитись на село з висоти пташиного польоту, то можна побачити острівок зелені із вкраплинами голубого плеса ставків, озерець. Хто хоч один раз побував у Воронівці, назавжди залишився закоханим у це буяння зелені, в якому, в буквальному розумінні цього слова, потопає село. Старожили говорять , що за переказами, раніше на місці села було озеро, мабуть тому на території сучасного села є чимало ставків, озер, протікають річки Вільшанка, Товстянка, ліси, що оточують село з різних сторін радують сельчан цілющими травами, різноголоссям птахів та багатством тваринного світу.
Багата Воронівська земля славними людьми. У Воронівці проживав художник, майстер роботи по дереву Веременко Микола Миколайович. У його вмілих руках звичайний корінь з дерева перетворювався на витвір мистецтва, а на полотні виливалась душа художника: його любов до рідного краю, до історії країни, до простих односельчан. Твори Веременка М. свого часу були представлені на виставках художників у Каневі, невеличка експозиція його робіт є у місцевій школі, його твори прикрашають стіни сільської ради, односельців. Живе в селі мати, яка виростила і виховала 7 дітей – Дворова Ніна Оксентіївна. Багато прийшлось пережити цій жінці у своєму житті, але вона живе, радіє досягненням своїх дітей і не втрачає віри у прекрасне майбутнє. Не байдуже нашим людям духовне життя села і тому за ініціативи і наполегливості вихідця із села Куценка Анатолія Миколайовича і за його безпосередньої участі у будівництві (житель м. Черкаси, військовий пенсіонер) у 2004 році у селі була відкрита православна церква Іоана Богослова, до якої у церковні свята звідусіль тягнуться віруючі люди. Коли у 2014році розпочалася війна на Сході нашої країни на захист цілісності і незалежності нашої країни стали і жителі нашого села. На жаль у 2015 році два наших воїни: Ткаченко Василь Антонович та Арабський Віктор Романович загинули. У центрі села на їх честь названа площа – Площа Героїв АТО Ткаченка В.А. та Арабського В.Р.
Надзвичайно красиве, чудове село – красиві, чудові, роботящі люди. Живуть, трудяться і вірять, що їхнє село буде не тільки милувати око своїми краєвидами, а й що будуть жити в ньому їхні діти, внуки, правнуки...