Історія смт Вільшана

Історія смт Вільшана

Несе свої води невелика наша річечка Вільшанка... Минають роки, століття,  та не міліє маленьке джерело. Як і багато років тому, селяться на її берегах люди. Скільки їх тут було? Хто вони? Чим займалися? Багато подій, завіяних пилом давнини, пішло в небуття, та вільшанці люблять свій край і не байдужі до його історії. Завжди знаходилися ентузіасти, які по крихтах складали літописи селища. Вільшана – дуже давнє поселення, і хоча в документальних джерелах нашу річку Вільшанку, як праву притоку Дніпра, згадують лише в XII ст., археологічні дослідження доводять, що вже одинадцять-десять тисяч років тому на території селища жили люди, які полювали на мамонтів, скупчення кісток яких виявили в районі кутка Натягайлівка.

На початку 5 тисячоліття до нашої ери величезні простори Євразії були заселені переважно мисливськими племенами.                   

На поч. ІУ-ІП тис. до н.е. виникла трипільська археологічна культура, яка проіснувала 1,5 тисячі років. У 1984 році на території селища Вільшана знайшли поселення, де були зібрані цікаві знахідки, які дають уявлення про побут і вірування давніх мешканців. Знайдено фрагменти глиняного посуду з мальованим орнаментом. На деяких уламках є виразні відбитки зерен пшениці, проса, ячменю, зроблені прадавнім майстром із певним магічним змістом.

Влітку  1997  року в  центрі  селища Вільшана  розпочалося  будівництво церкви, та роботи довелося тимчасово припинити. На цьому місці були проведені  стаціонарні археологічні дослідження виявленого тут трипільського поселення, яке проіснувало близько ста років (3 тис. -2900±50 рр. до н.е.). З невідомих причин воно було  залишене давніми мешканцями. Тут маємо залишки двох жител трипільського часу - землянки та  глинотоптаного  будинку.  Можливо,  спочатку поселенці нашвидкоруч викопали землянку, а вже потім вимуровували дуже складну наземну споруду, що являла собою будівлю каркасно-стовпової конструкції, обмазану глиною з домішками полови. У спорудах і на дворищі було знайдено осколки посудин з чудово збереженим орнаментом, глиняні статуетки, рибальське грузило, кістяну проколку.

З уламків частково вдалося скласти посудину, на якій попарно звиті змії, що спіраллю оповили все тіло гончарного виробу. Поруч із землянкою був знайдений набір первісного художника: кістяна палітра зі слідами фарби, шматки вохри. Про значний рівень культури наших пращурів свідчать зразки знайденої в землянці глиняної пластики. Це різноманітні статуетки від великих розмірів (уламок 25 см. фігури) до мініатюрних (З см. заввишки). І нарешті унікальна знахідка - портретна скульптура жінки, яка є підтвердженням гіпотез учених-антропологів про належність трипільців до середземноморської раси. 

У наступні епохи бронзи, раннього залізного віку люди також проживали на цьому місці,  про що свідчать знахідки, зібрані на території і сучасної Вільшани.

Дуже цікавим у цьому плані є бронзовий скіфський наконечник (7-6 ст. до н.е.), випадково знайдений біля трипільського житла. Скіфи любили селитися на залишках трипільських поселень. Прослідковані залишки скіфського городища на окраїнах Вільшани, в межах Івасевого хутора.                         

У 1984 році директором краєзнавчого музею Гуріненком І.П. на території нашого селища було відкрите поховання доби раннього заліза. Його дослідження проводила кандидат історичних наук Ковпаненко Г.Т. Курган був розташований на північно-східній частині окраїни смт Вільшана в районі кутка Новоселиця. На дні гробниці на дерев'яному помості лежав кістяк юнака віком 15 років. При похованому було знайдено знак вождя - золоту гривну, як свідчення того, що він був спадкоємцем вождя, золоту шпильку - підвіску, сагайдачний набір з 92 бронзових наконечників стріл, кінську збрую, різноманітний посуд. Поховання визнані пам'яткою типу новочеркаського скарбу й датується VII ст. до н. е.       

Десь у ті часи на правому березі Дніпра зосереджувалися поселення східних слов'ян, які на думку авторитетних вчених-істориків, як і їх прямі предки - анти, були корінним населенням регіону. Близько 14 великих племінних союзів заселяли землі України, Білорусі та Росії. Найважливішими серед них були поляни, які жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. З часом ця територія стала серцевиною Київської Русі, найбільш розвиненої економічно процвітаючої держави тогочасної Європи. Найбільшого розквіту вона досягла за часів Ярослава Мудрого. З метою зміцнення держави князь завбачливо наказав будувати «городки по Русі...» Одне з таких містечок було побудоване і на території сучасної Вільшани (в межах хутора Незаможник), датоване XI ст.

З уст в уста, з покоління в покоління передається вільшанцями легенда про походження назви селища. У ній розповідається, що дочці Ярослава Мудрого Ольші (Олісаві) належало поселення, яке називали «острожок Ольші», тобто «Ольшани», що вже за нашого часу трансформувалося у Вільшану.

З історії відомо, що 1240 року м. Корсунь та навколишні території сплюндрувала монголо-татарська орда, а разом з тим було спустошене оборонне укріплення Вільшани. Загарбники завдали Київській Русі нищів­ного удару, та благодатна наша земля не могла довго залишатися незаселеною. 

Монголо-татарська навала ХШ-ХІУст., загарбання південноруських земель польськими, литовськими й молдавськими феодалами в ХІУ-ХУ ст. затримали консолідацію населення української народності. Головним осередком формування української державності була Наддніпрянщина. У ХІУ-ХУ ст. особливо інтенсивно формується мова, територія, матеріальна й духовна культура.

До цих часів відноситься перша писемна згадка про Вільшану. 1598 року вона згадується як містечко Ольшани, а на картах французького інженера та мандрівника Гійома Левассера де Боплана, виданих у 1650 році, Вільшана вже позначена як велике укріплене містечко.

Як свідчать «Сводные даные из записных книг» (розпис міст |Корсунського полку) у 1654 році у м. Ольшани було 838 дворів. На той час у козацькому городку нараховувалось  1 сотник, 1 отаман, 1 осаул, 626 козаків, 209 міщан, без урахування їх жінок, дітей та людей похилого віку. Сотником був Кіндрат Свиридович. Крім сотника  був курінний отаман, сотенний отаман, як помічник Свиридовича, а ще наказний по призначенню і виборний військовий отаман як представник Запорозької Січі.

Про рід занять жителів Вільшани свідчать назви кутків: Буртки, Мазарня,  Парня, Валява, Воскобійників місток. Основним населенням були козаки - землероби. Козацька старшина, маєтні господарі та заможні реєстрові козаки мали свої хутори: Чмелівка (Чмель), Морозівка (Мороз). У першій половині ХУІІ ст. соціальне, національне і релігійне гноблення привело до вибуху народно-визвольної війни 1648-1654 рр. проти польсько - шляхетського панування. За час бойових дій кількість козаків Корсунського полку зросла до 5105 осіб. Полковому місту підпорядковувалося 18 містечок в тому числі й сотенне містечко Ольшани. Одним із видатних військових діячів того часу був наш славний земляк - вільшанець Максим Кривоніс. Шляхта називала його «гетьманом козацького народу», а в багатьох народних думах народ поіменовує його Максимом Ольшанським.

Історики звернули увагу на таку особливість: у польських джерелах початку визвольної війни ім'я козацького полковника Максима Кривоноса неодмінно згадується одразу після Богдана Хмельницького. Помер М. Кривоніс у кінці 1648 року. Над його могилою сам гетьман Богдан зі сльозами на очах мовив такі слова: «Курган твій, Максиме, розкидають вороги, але слава про тебе залишиться у віках...»

Так воно і сталося. Вдячні нащадки відтворили його героїчний образ в бронзі. Стоїть він край дороги в зелені дерев і розмаїтті квітів. Пам'ять про нього живе в піснях і легендах вільшанського краю та в серцях нащадків-земляків.

Закінчилася визвольна війна 1648-1654 рр. Згідно з Андрусівським перемир'ям 1667 р. Вільшана залишилася під владою Речі Посполитої. Магнати ще більше посилили експлуатацію, у відповідь на яку з новою силою розгорнувся народно-визвольний рух. У складі гайдамацьких загонів вільшанці нападали на маєтки шляхти, наганяючи страх на панів. 1742 року гайдамаки перестріли на шляху до Вільшани шляхтича В.Буяльського, забрали в нього гроші й закладного листа.

Заворушення то притихали, то знову відновлювалися. Пани не почувалися безпечно. В середині ХУПІ ст. володарем Вільшани був магнат, князь Францішек Ксаверій Любомирський. Щоб упокорити вільшанці, 9 червня 1766 року до містечка прибуло кілька тисяч польських солдатів. Вони переслідували повстанців, зганяли людей на спорудження військових укріплень, грабували місто. Це викликало нову хвилю народного протесту. В архівних матеріалах є повідомлення про те, що жителі Вільшани, прихожани Свято-Миколаївської церкви просять єпископа переяславського Гервасія прийняти їх у свою єпархію і зобов'язуються завжди триматися православної віри (датовано лютим 28 дня 1766 року). На допомогу вільшанцям послано селянсько-козацьке військо, яке розташувалося табором неподалік м. Ольшани і мало на меті обороняти міщан на випадок примусу до унії. Збереглося також повідомлення кінця 1766 р., в якому ігумен Христинопільського монастиря (урочище Чернечо - Деречине) Корнелій Сорочинський повідомляв про селянське заворушення очолене Захарієм, у народі названим Харком. Він говорив: «Краще організувати повстання, як це зробив Хмельницький».

Ксаверій Любомирський, бачачи непокору вільшанців, вирішив позбутися клопоту й продав містечко князеві Г.О.Потьомкіну за 2 млн. сріблом. А вже по смерті останнього у 1791 році Ольшанський ключ перейшов у власність до його небожа В.В.Енгельгардта, а пізніше - до його сина Павла Васильовича. Сюди в 1828 році привела доля юного Тараса Шевченка, який прийшов у маєток по дозвіл на навчання в маляра. Однак, панський управитель забрав його в дворові слуги. Ось як пише сам поет в автобіографії: «Помещику Павлу Васильевичу Енгельгардту, только что наследовавшему достояние отца своего, понадобилсь расторопный мальчик, и оборваный школяр-бродяга попал прямо в тиковою куртку, в такие же шаровары и, наконец, в комнатные козачки...» Спочатку Тараса хотіли зробити кухарем, та з цього нічого не вийшло, і вже потім призначили козачком - панським прислужником та попихачем. Принизливою і ненависною була підліткові його лакейська служба. Та й саме слово «козачок» було образливе для нього, адже походило від гордого слова «козак» - вільна людина. Тим більше, що у самій Вільшані, де Тарас - підліток прожив рік у панському дворі, колись відбувалися події, які не могли не хвилювати уяву майбутнього поета. Пізніше в своїй поемі «Гайдамаки» він змалював події у Вільшані часів Коліївщини. Згадка про Вільшану є в його повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

У наше містечко приїжджав Т.Г.Шевченко в 1843-1845 рр. та в 1859 р.                       

Понад 8 років у Вільшані жив, а потім уже будучи відомим художником, кілька разів відвідував її І.М.Сошенко, який сприяв викупу Т. Шевченка з кріпацтва. Незважаючи на те, що пан Енгельгардт посилює закріпачення селян, і панщину мусять вони відробляти 3-4 дні, капіталістичні відносини, що розвиваються вже в першій половині XIX ст., зачепили й містечко Ольшани. Тут діють винокурний, цегельний, поташний заводи. 1845 року поміщиками Любомирськими, яким у той час належала Вільшана, був побудований завод по переробці цукрових буряків. Капітал в машинах цього заводу і все внутрішнє обладнання вираховувалося у 48165 крб. 62 коп.         

Перед реформою 1861 року Любомирським у Вільшані належало 2754 десятини землі, а селянам (для порівняння) - 2690 десятин. Після реформи вільшанці мали за одержану землю сплачувати на той час 4771 крб. 54 коп. протягом 49 років.

Щороку 17 березня і 22 жовтня старого стилю у містечку Ольшани відбува­лися ярмарки, а щочетверга - базари. Мирно вживалися поміж собою православні, старообрядці, римо - католики, іудеї і лютерани. У містечку на кінець XIX ст. було 2 церкви, 2 синагоги, 1 однокласна міністерська народна школа (земська), 1 церковнопарафіяльна (приходська), у якій навчалося у 1917 році 69 хлопців та 37 дівчат. Крім того, коштом земства і Любомирських 1895 року побудована лікарня, 1 казенна лавка, 4 заїжджих двори, 1 будинок для бідних.  У містечку були 1 аптека, 1 фельдшер, 2 водяні та 5 кінного приводу млинів, 12 кузень.

На порі став XX вік. Час народних заворушень, революційної боротьби, соціальних змін.

Значно поглиблюється процес розшарування селян. Нерівномірність розподілу землі, безробіття посилили невдоволення серед населення.

Під час революційних подій 1905-1907 рр. селяни відмовлялися працювати в панській економії. Активну революційну агітацію проводив Тищенко Лаврентій Єлисейович, який за участь у повстанні на броненосці «Потьомкін» був висланий з Одеси до рідного містечка. Його разом з іншими керівниками заворушень було заарештовано й відправлено аж на Вологодщину.

Нова біда прийшла на Україну в липні 1914 року - розпочалася Перша світова війна. За збереженими даними загинуло на її фронтах 39 вільшанців, безвісти пропав 21 воїн, а в полон до Німеччини і Австрії потрапило 25 осіб.

У жовтні 1917 року в Петрограді відбувся переворот. До влади прийшли більшовики. Лавина нових соціальних зрушень докотилася і до Вільшани. Уже в грудні було організовано ревком на чолі з Ковалем Г.С. Селяни пов'язували з новою владою надії на поліпшення життя. Та в березні 1918 року вулицями містечка застукали чобітьми кайзерівські солдати. Окупанти відновлювали поміщицькі землеволодіння, повертали їх майно, зруйнували 81 господарство.

Влада вкотре змінюється. Містечко захопили війська Петлюри. Потім влітку 1919 року прийшли білогвардійці генерала Денікіна. Всі ці зміни супроводжувалися збройними сутичками, кровопролиттям. Люди стомилися і прагнули лише одного - миру. Був створений загін на чолі з Шендриком Ф.Є, і знову статистика: у період 1918 – 1920 р. загинуло 36 жителів.

У січні 1920 року у містечку було відновлено радянську владу. Вільшанці взялися за відбудову зруйнованого господарства. Було створено КНС у складі 50 членів, якими здійснено перерозподіл землі. Влітку 1921 року обрали сільську Раду, її очолив член КНС Костенко Г.С. У 1923 році Вільшана стала районним центром. Також у 1922 році було утворено колгосп «Червоний шлях», а до 1930 року було проведено суцільну колективізацію. Життя  стабілізувалося. Вільшанці власними   руками створювали свій добробут. Упорядковувалося   містечко, з'явилася електрика й радіо, розширилася лікарня, запрацювала середня школа, клуб, 2 бібліотеки.

Горезвісний Голодомор 1933 року приніс смуток і втрати майже в кожну родину... 

Невдовзі весь світ сколихнули грізні події Другої світової війни. Перші похоронки полетіли з фінського та монгольського кордонів. Першим орденом Бойового Червоного Прапора за бої на Халхин-Голі був нагороджений фронтовий шофер вільшанець Мельниченко Дмитро Самойлович.

29 липня  1941 року опівдні вулицями райцентру Ольшани прогуркотів перший  фашистський  танк.  Так  почався  відрахунок  923   окупаційних  днів, що принесли з собою горе і сльози. Тільки на каторгу до Німеччини було вивезено 619 чоловік.

5 лютого 1944 року, після тижневого бою, бійці 1 і 2 Українських фронтів визволили Вільшану від окупантів. Тиждень тривали бої, які принесли багато руйнувань, забрали людські життя. До 1,5 тисяч жителів селища були мобілізовані на фронт, близько трьохсот похоронок одержали рідні загиблих. Пам'ять про солдатську доблесть увічнено в обелісках. Сьогодні, незважаючи на скруту економічну, сільська влада, школярі, намагаються доглядати їх належним чином.  

Події 90-х років жителі селища сприйняли з розумінням. 26 серпня 1991 року над Вільшаною замайорів державний синьо-жовтий прапор. Жителі активно проголосували за державну самостійність України.          

Не можливо вмістити на кількох сторінках усю славну історію нашого древнього вільшанського краю. Та забути, відкинути, знищити всього, що було  - і доброго  й  лихого, -   ми  не  маємо  права.   Відомий  український  письменник М.Стельмах сказав: «Той, хто не пам'ятає минулого, не вартий майбутнього».

Історія Вільшани зібрана в експозиціях, в експонатах краєзнавчого музею, вивчається на уроках народознавства в місцевих школах, живе в сімейних реліквіях та переказах. А ми, - ті, хто творить сьогоднішній день,- розуміємо, що з часом він теж увійде в історію, і від нас залежить, як оцінять нас нащадки, який спадок, духовний і матеріальний, ми їм залишимо.