Вільшанська громада

Черкаська область, Звенигородський район

Т. Шевченко і Вільшана

Т. Шевченко і Вільшана

Генії належать людству. Та все ж кожен із них насамперед є сином свого народу, сином землі, яка його народила дала крила й снагу для  високого польоту .

Шевченків край... Земля безсмертного Тараса... Так в Україні називають, сучасну Черкащину. Тут в селі Моринцях, у родині селянина –кріпака народився великий поет і художник, духовний батько української нації Тарас Григорович Шевченко. Тут пройшли його дитячі роки. Сюди, в рідний край, линув він думкою з чужини.,.

На Черкащину Т. Г. Шевченко приїжджав тричі з Петербурга під час, своїх подорожей на Україну в 1843-1845,1845-1847,1859 роках.

Жителі Шевченкового краю свято бережуть пам'ять про перебування тут великого земляка. Ще залишилося чимало будинків, де зупинявся і жйв Тарас. Шумлять вікові, дерева, так чи інакше пов'язані з його іменем, і досі служать людям криниці й джерела, з яких він тамував спрагу.

Земля Черкащини, давши світові генія, прийняла його прах у своє материнське лоно. Як і заповідав поет його поховано над Дніпром, на високій горі, яку в народі називають Тарасовою.

Хто хоче зрозуміти поета, писав великий Гете той повинен іти на його батьківщину. Стосовно до Шевченка ці крилаті слова набувають особливої значущості. Адже в світовій  літературі, важко знайти митця, котрий би так кровно був  зв'язаний зі своїм народом, як Шевченко

Поет черпав силу духу й натхнення в славному минулому черкаської землі. Скроплена потом кріпаків, полита козацькою кров'ю, вона зростила не 0ДН(у когорту борців за щастя народу.

Серед них сподвижник Северина Наливайка по селянсько-козацькому повстанню 1594-1596 рр. проти шляхетського гніту Матвій Шаула. На Черкащині зрів державний розум і полководницький талант Богдана Хмельницького. Із цією землею тісно пов'язана діяльність героїв народно-визвольної боротьби 1648 - 1654 р.р.  Івана Богуна, Максима Кривоноса, Нестора Морозенка. Черкащина була, центром гайдамацького повстання, відомого під назвою Коліївщина, якому Шевченко присвятив поему  „Гайдамаки”.

Благословив  Бог і нас народитися в цьому чудесному куточку України. І якщо Моринці - колиска великого поета, Карелівка (теперішнє Шевченкове) – перший життєвий навчитель, то у Вільшані вперше відчув він, що то значить - бути підневільною кріпацькою душею.  Щоб вияснити обставини перебування Тараса у Вільшані, звернемося до спогадів його друзів-сучасників, записів самого поета.

О.Лазаревський у «Матеріалах до біографії Т.Шевченка» в березні 1862 року писав: «Відчуваючи пристрасть до малювання, Шевченко подався в Хлипнівку, яка славилася своїми малярами. У одного з них Тарас поселився й прожив біля двох тижнів на випробуванні. Хлипнівський маляр знайшов його здібним до свого малярства, але боячись бути відповідальним, що тримає поміщицького хлопця без дозволу, порадив Шевченку добути спочатку потрібне посвідчення. Тарас пішов у містечко Ольшани, де жив управитель Енгельгардта Дмитренко, і став просити дозвіл на проживання у хлипнівського маляра. Тим часом Дмитренко, розговорившись із хлопчиком і помітивши його кмітливість, замість видачі посвідчення взяв його в число своєї прислуги».

Отак Тарас - підліток потрапив до пінського двору в Вільшану, Як свідчать архівні записи, останні роки свого життя поміщик В.В.Енгельгардт провів у Вільшані, де в нього був «... великий дерев'яний будинок з тінистим парком, псине полювання й оркестр, для розміщення якого побудований був цілий ряд будиночків, що виходили на базарну площу. напроти поміщицького будинку».

Після смерті старого поміщика його синові Павлові Васильовичу який тільки-но успадкував добро свого батька, знадобився кмітливий хлопець і обірваний школяр – сирота попав у кімнатні козачки.                                              

У біографії Шевченка 1862 року писалося, що поміщик П.В.Енпельгардт, як істинний аристократ, бажав мати спеціально підготовлену двірню: кучери» форейтора, лакея, конторщика, кімнатного живописця. Дмитренко мар набрати з селянських дітей з десяток хлопчаків, годних до згаданих посад. Єдиним розчерком пера забрали в батьків; дітей, і не всі вони, подібно Тарасові, були сиротами. Припровадили їх в центральну садибу поміщика містечко Ольшани. Розподілили їх при панському дворищі. Тарас  попав у кухарчуки: чистив посуд, носив дрова, виливав помиї.,. Така робота була противна Його природній схильності до малювання. Проте пристрасть до картин і книг не покидала хлопця ніколи.

Коли закінчилося випробування майбутньої двірні, складений був список із визначення можливостей і схильності кожного з них, Тарас у цьому спискові був записаний як придатний на кімнатного живописця.                                  

Як бачимо, спочатку Тараса хотіли зробити кухарем. Та з цього, нічого не вийшло, і його вже потім призначили козачком-панським попихачем прислужником. Принизливою і ненависною була підліткові його лакейська служба. Та й саме слово козачок було образливим для нього. Адже походило воно від гордого слова козак вільна людина, воїн. Тим більше, що у самій Вільшані, де Тарас - підліток прожив рік у панському дворі (1828-1829рр.), колись відбувалися події, які не могли не хвилювати уяву майбутнього поета. У народно-визвольній війні проти польського панування вільшанці хоробро билися під проводом свого земляка козацького полковника Максима Кривоноса. Цей народний герой народився у Вільшані. Драматичні події відбувалися в містечку під час гайдамацького повстання. У червні 1766 року і сюди кількатисячний загін польської шляхти, яка жорстоко розправилася з населенням, пограбувала місто. Події у Вільшані часів Коліївщини Шевченко змалював у поемі „Гайдамаки”:

Мандрували гайдамаки Степами, ярами
А за ними й Галайда з дрібними сльозами.
Вже минули Воронівку, Вербівку;
у Вільшану
Приїхали...

Події, описані в поемі, мають під собою історичну основу. Так у книзі В.Антоновича «Про козацькі часи на Україні» читаємо: «Того часу весь народ був страшенно розлютований релігійними переслідуваннями поляків. Два роки перед тим уніати вкупі з Польським урядом заходилися вельми жорстоко привертати православних на унію. 1766 року у Вільшані зібралася духовно-уніатська комісія, яка за допомогою польського війська люто розправилася із православними: багато православних священиків і парафіян покарано на горло і взято на муки. Як поляки й уняати знущалися над православними, можна бачити із твору Шевченка «Гайдамаки». Розповідь Шевченка про вільшанського титаря не фікція, а правдивий факт.

Згадка про Вільшану є також у повісті Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали” У наше містечко приїжджав поет в 1843-1845 та 1859 роках.

Ми горді тим, що й нашою Вільшаною прослалися стежки, якими ходив Тарас Шевченко. Приємно, що великий поет згадував її багатьох своїх творах. А вдячні земляки не забувають Великого Кобзаря. Його іменем названа центральна вулиця Вільшани, а. на місці колишнього панського Маєтку встановлено пам'ятний знак.  

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора